Саме втілення було великим актом приниження для Сина Божого, який народився, як і інші людські діти, але цього Йому було замало: Він хотів бути найбіднішим з усіх – Він народився у стайні. Коли Ісус покинув Назарет, для Нього почалися набагато більші приниження. Єврейські старійшини постійно переслідували Його, даючи Йому різні прізвиська та звинувачували Його в змові з Вельзевулом. Під час Страстей приниження Христа пройшли усі міри. Він став об’єктом вишуканого презирства. Усі звинувачували Його, і ніхто Його не приймав. Який тріумф для лідерів єврейського народу, а яке приниження для Христа! Його судили і засуджували як хулителя, гіршого за найбільших злочинців: Його одноголосно визнали винним смерті. Після цього вироку Його переслідувачі відмовилися від усіх гальм людської стриманості. Ісуса били кулаками, плювали на Нього і глузували: “Пророкуй, хто Тебе вдарив?” (Лк 22, 64). Ісус не сказав ні слова …
У п’ятницю вранці Христа привели в преторій Пилата, щоб підтвердити смертний вирок. Йому довелося гуляти вулицями Єрусалиму, переповненими людьми, які приїхали з усіх сторін на Пасхальні свята. Ісус ходив пов’язаний, як небезпечний лиходій. На обличчі у Нього були плями крові. Ті, хто вів його, поводилися з Ним жорстоко. Якщо якийсь іноземець приїхав з-поза Палестини і запитав тоді місцевих людей про окривавленого Ісуса, хто напевно мав би відповідь: “Він є фальшивим пророком, який, очевидно, заслужив собі добре, оскільки так ставляться до Нього наші лідери». Справжній злочинець, мабуть, не дуже рахувався б з цими думками. Для благородного Серця Спасителя це було великим стражданням, Він хотів випити до дна чашу гіркоти. Ці кричущі, ненависні натовпи Христу довелося ще не раз зустріти, коли Його привели до Ірода і знову до Пилата, а потім на Голгофу.
Пилат не хотів мати справу з приведеним євреєм. Дізнавшись, що він галілеянин, відправив Його до Ірода. І Ірод, як писав євангеліст, «зі своїми воїнами понехтував ним та висміяв Його, одягнувши у світлий одяг, і відіслав Його до Пилата» (Лк 23, 11). Він помстився за те, що Ісус не лише не хотів чинити жодного дива, але й зовсім не хотів з ним розмовляти. Солдати, привикли до неробства, чекали такої можливості, щоб могли познущатись над Ним доволі. Ісус знову опинився перед Пилатом. Той запропонував, щоб євреї обрали в’язня, якого слід звільнити з нагоди свят. Євреї обрали Баравву – відомого лиходія.
Ісус, засуджений на смерть, йшов обтяженим деревом ганьби серед двох лиходіїв, як людина, проклята Богом і людьми. Голова в терновому вінці, очі вкриті кров’ю і сльозами, щоки сині від ударів. Від Його благородної краси не залишилося нічого, крім ніжного, люблячого погляду. Звершилися плани єврейських священиків, котрі бачили в Ісусі загрозу для своєї влади. Назарянин повис на хресті. І тут теж натовп ранив Його безжальним знущанням та грубим глузуванням. Він закликав Його зійти з хреста. Йому не вистачало людських почуттів, щоб залишити вмираючу людину в спокої.
Ось скільки скорбот Христос зазнав за гріхи людської гордості. Тому давайте остерігатися цього гріха. Щоб позбутися гордині, практикуймо чесноту смирення. Визнаймо свої помилки та гріхи. Не виправдовуймо себе перед людьми, тим більше не даваймо себе обманювати, що ми без гріха. Якщо ми не готові прийняти приниження, то, принаймні, намагаймося бути байдужими до похвал та нагород з боку наших ближніх. Любімо смирення, бо воно є у Божественному Серці Ісуса, котре палає любов’ю. (Текст опрацював Єпископ Яцек Пиль ОМІ).
